16 липня 1872 року 

народився 

Руаль Амундсен (1872-1928) - 

норвезький полярний мандрівник і дослідник. Першим досяг Південного полюса, був єдиним, хто пройшов на судні і Північно-Східним (вздовж берегів Сибіру), і Північно-Західним (протоками Канадського архіпелагу) морським шляхом. Народився Амундсен 16 липня 1872 року у місті Борґе поблизу Осло. Вступив на медичний факультет університету Крістіанії (зараз Осло), але дуже швидко вирішив залишити навчання.

За словами Амундсена, він вирішив стати полярним мандрівником у п'ятнадцять років, прочитавши книгу Д. Франкліна про експедицію 1819—1822 рр., метою якої було знайти шлях з Атлантичного океану в Тихий навколо північних берегів Північної Америки. Але тільки в двадцять два роки Амундсен уперше ступив на борт судна юнгою. У двадцять шість він уперше зимував у високих широтах.У 1897—1899 роках Амундсен був першим помічником капітана на кораблі "Бельжіка" під час експедиції в Антарктику (очолював експедицію бельгійський морський офіцер лейтенант Адрієн де Жерлаш). Вимушена та непідготовлена зимівля тривала 13 місяців.

Повернувшись у 1899 році в Європу, він склав іспит на капітана, потім заручився підтримкою Нансена і купив стару 47-тонну вітрильно-моторну шхуну "Йоа" ("Gjoa") і розпочав підготовку власної експедиції. Він хотів здійснити те, що не вдавалося досі нікому, — пройти Північно-Західним проходом. Три роки Амундсен ретельно готувався до подорожі. Він запрошував у подорож людей від тридцяти років, і кожний, хто йшов з ним, багато що знав і умів. Екіпаж "Йоа" складався з семи членів.
Через п'ятдесят років після так званого відкриття Північно-Західного проходу Мак-Клуром, Амундсен першим обігнув на яхті Північну Америку. Від Західноі Ґренландії він, керуючись вказівкам книги Мак-Клінтока, повторив шлях експедиції Франкліна: від протоки Барроу попрямував протоками Піл і Франклін до північного краю острова Короля Вільгельма. Але, врахувавши згубну помилку Франкліна, Амундсен обігнув острів не із західної, а зі східної сторони, протоками Джеймса Росса і Рея, і провів дві зимівлі в гавані Йоа, біля південно-східного берега острова Короля Вільгельма. Звідти восени 1904 року він обстежив на човні найвужчу частину протоки Сімпсона, а в кінці літа 1905 року рушив прямо на захід, вздовж берега материка, залишаючи на півночі Канадський Арктичний архіпелаг. Він обійшов ряд мілководних, усіяних островами проток і заток і нарешті зустрів китобійні судна, прибулі з Тихого океану до північно-західних берегів Канади. Перезимувавши тут утретє, Амундсен улітку 1906 року пройшов через Берингову протоку в Тихий океан і закінчив плавання в Сан-Франциско.

Наступним своїм завданням Амундсен вважав підкорення Північного полюса. Він хотів увійти у Північний Льодовитий океан через Берингову протоку і повторити, тільки в більш високих широтах, славнозвісний дрейф "Фрама". Ф.Нансен позичив йому своє судно. Поки йшла підготовка експедиції, Кук і Пірі оголосили, що Північний полюс уже підкорений. "Щоб підтримати мій престиж полярного дослідника, — згадував Амундсен, — мені необхідно було якомога швидше досягнути будь-якого іншого сенсаційного успіху… я повідомив моїм товаришам, що оскільки Північний полюс відкритий, то я вирішив йти на Південний." Bci учасники експедиції погодилися з цим.19 жовтня 1911 року команда з п'яти чоловік на чотирьох санях, запряжених 13 собаками кожні, вирушила в дорогу. Спочатку шлях проходив сніжною горбистою рівниною шельфового льодовика Росса. На 85-й паралелі поверхня круто пішла вгору — шельфовий льодовик закінчився. Почався підйом по крутих засніжених схилах. На початку підйому мандрівники влаштували головний склад продовольства із запасом на 30 днів. На весь подальший шлях Амундсен залишив продовольства з розрахунку на 60 днів. За цей термін він планував дійти до Південного полюса і повернутися назад до головного складу.7 грудня 1911 року експедиція пройшла найпівденнішу точку, що досягалася до неї: три роки тому партія англійця Шеклтона досягла 88°23' пд. ш., але перед загрозою голодної смерті вимушена була повернути назад, не дійшовши до полюса всього 180 кілометрів. 14 грудня, на 35 днів раніше експедиції Скотта, експедиція Амундсена досягла точки на засніженій рівнині, на висоті 3000 метрів, де, за розрахунками, повинен був знаходитися Південний полюс. Вони залишили невеликий намет сіро-коричневого кольору, над наметом на тичці укріпили норвезький прапор, а під ним — вимпел з написом "Фрам". У наметі Амундсен залишив листа норвезькому королю з коротким звітом про похід і послання своєму супернику — Скотту.Вся подорож Амундсена до Південного полюса і назад тривала 99 днів. Ось імена першовідкривачів Південного полюса: Оскар Вістінґ, Гелмер Гансен, Сверре Гассель, Олаф Бйоланд, Руал Амундсен.Основою плану Амундсена було використання проміжних складів, що споруджуються на кожному градусі широти (на 84 градус пд.ш. було доставлено в березні 1911 року 1200 кг провіанту, зокрема, тюленяче м'ясо), а також використання їздових собак як тяглової сили і їжі для інших собак і для людей. При старті з "Фрамхейма" Амундсен узяв 52 собаки, але 36 з них були вбиті перед підйомом на Полярне плато (що отримало ім'я Рівнина короля Хокона VII), м'ясо було поховано в льодовику або згодоване собакам, які залишилися. На базу повернулися лише 12 собак. Це викликало бурхливі протести товариств захисту тварин по всьому світу. Кожен член полюсної команди мав два костюми: ескімоський з оленячих шкур (були залишені перед підйомом на Полярне плато) і лижний, зшитий зі списаних армійських вовняних ковдр. Сучасні продувки манекенів в аеродинамічній трубі показали, що костюми Амундсена захищали від холоду та вітру на 25% краще, ніж використовувані іншими експедиціями.7 березня 1912 року з міста Гобарта на острові Тасманія Амундсен сповістив світові про свою перемогу і вдале повернення експедиції.

Після повернення з Антарктики Амундсен розпочав організацію давно задуманої експедиції в Північний Льодовитий океан, однак Перша світова війна стала йому на заваді. Все ж таки в липні 1918 року експедиція залишила береги Норвегії на новому, спеціально побудованому судні "Мод". Амундсен сподівався пройти вздовж берегів Сибіру Північним морським шляхом, а потім вморозити корабель у лід і перетворити його в дрейфуючу наукову станцію. Експедиція була завантажена інструментами для метеорологічних досліджень, вивчення земного магнетизму і була на той момент найкраще оснащеною з усіх, що будь-коли вирушали в полярні дослідження.Льодові умови влітку 1918 року були дуже важкими, судно просувалось повільно, постійно застрягаючи в льодах. За мисом Челюскін, який обійшли 9 вересня, льоди остаточно зупинили судно, і довелось приготуватись до зимівлі. Лише через рік, 12 вересня 1919 року, "Мод" змогла продовжити шлях на схід, але це плавання тривало лише 11 днів. Друга зимівля біля острова Айон забрала десять місяців. Влітку 1920 року Амундсен привів судно в селище Ном на Алясці.

У 1925 році Амундсен вирішив здійснити пробний політ на літаку до Північного полюса від Шпіцбергена. Якби політ виявився вдалим, то потім він планував організувати трансарктичний переліт. Фінансувати експедицію викликався син американського мільйонера Лінкольн Елсуорт. Згодом Елсуорт не тільки фінансував повітряні експедиції норвежця, але й сам брав у них участь. Були придбані два гідроплани типу "Дорньє-Валь". Пілотами запросили відомих норвезьких льотчиків Рісера-Ларсена і Дітріхсона, механіками — Фойхта і Омдаля. Обов'язки штурманів взяли на себе Амундсен і Елсуорт. У квітні 1925 року учасники експедиції, літаки і спорядження прибули пароплавом в Кінгсбей на Шпіцберген. 21 травня 1925 року обидва літаки знялися в повітря і взяли курс на Північний полюс. На одному літаку перебували Елсуорт, Дітріхсон і Омдаль, на іншому — Амундсен, Рісер-Ларсен і Фойхт. Приблизно за 1000 кілометрів від Шпіцбергена мотор літака Амундсена став давати перебої. На нещастя, в цьому місці серед льодів виявилися ополонки. Довелося здійснити посадку. Сіли порівняно вдало, але злетіти вже не змогли. Становище здавалося безнадійним. Відразу після аварії Амундсен ретельно підрахував усе, що в них було, і встановив жорсткий пайок. Нарешті, 15 червня, на 24-й день після аварії, підморозило, і вони вирішили злетіти. Летіли вони, як виразився Амундсен, "маючи найближчим сусідом смерть". У разі вимушеної посадки на лід, навіть якби вони вціліли, їх чекала голодна смерть.Зустріч у Норвегії була урочистою. Їх зустріли натовпи тріумфуючих людей. Це було 5 липня 1925 року. Здавалося, всі негоди Амундсена залишилися в минулому. Він був національним героєм. У 1925 році Елсуорт купив дирижабль, що отримав назву "Норге" ("Норвегія"). Керівниками експедиції на Північний полюс були Амундсен і Елсуорт. Італійця Умберто Нобіле, творця дирижабля, запросили на посаду капітана. Команду сформували з італійців і норвежців.О 9 годині 55 хвилин 11 травня 1926 року, в тиху ясну погоду, "Норге" взяв курс на північ, до полюса. На борту перебувало 16 чоловік. Через 15 годин 30 хвилин польоту, о 1 годині 20 хвилин 12 травня 1926 року, дирижабль був над Північним полюсом. Повернення мандрівників було тріумфальним. 12 липня 1926 року Амундсен і його друзі прибули пароплавом в Норвегію, в Берген.

Повернувшись в свій будинок Бунне-фйорде, під Осло, великий мандрівник зажив самотнім життям, дедалі більше замикаючись у собі. Він ніколи не був одружений і не мав тривалих зв'язків із жінками. Спершу господарство вела його стара нянька, а після її смерті він став дбати про себе сам. Це не вимагало великих зусиль: він жив по-спартанському, ніби знаходився на борту судна. Амундсен ставав дивним. Він продав усі ордени та почесні нагороди і відкрито посварився з багатьма колишніми соратниками. Фрітьйоф Нансен у 1927 году писав одному зі своїх друзів: "У мене складається враження, що Амундсен остаточно втратив душевний спокій і не зовсім відповідає за свої вчинки". Головним ворогом став колишній соратник із експедиції до Північного полюса Умберто Нобіле, якого він називав "зарозумілим, егоїстичним вискочкою", "безглуздим офіцером", "людиною дикої, напівтропічної раси". Нобіле, що став при Муссоліні генералом, в 1928 році задумав повторити переліт над Арктикою на новому дирижаблі "Італія" — цього разу в ролі керівника експедиції. 23 травня він вирушив зі Шпіцбергена і досяг полюса в запланований час. Однак на зворотному шляху радіозв'язок з ним перервався: через обледеніння зовнішньої оболонки дирижабль притиснувся до землі і розбився в крижаній пустелі, дев'ять вцілілих аеронавтів були викинуті на дрейфуючий лід.На порятунок експедиції Нобіле вирушили моряки і льотчики Італії, Норвегії, Радянського Союзу, Фінляндії, Франції, Швеції. Поспішив на допомогу і Руал Амундсен. 18 червня 1928 року він вилетів на гідролітаку "Латам-47" з французьким екіпажем з міста Тромсьо на півночі Норвегії і попрямував до Шпіцбергена. Через дві години, коли літак перебував у районі острова Медвежий в Баренцевому морі, радист повідомив, що політ триває в густому тумані та попросив радіопеленгацію. Незабаром після цього зв'язок обірвався. Що сталось, залишається невідомим, бо літака Амундсена й досі не знайдено. Амундсену було тоді 56 років.Умберто Нобіле і ще сімох його супутників виявили через п'ять днів після загибелі Руала Амундсена.

На честь мандрівника названі море, гора і американська наукова станція Амундсен-Скотт в Антарктиді, затока і впадина у Північному Льодовитому океані, місячний кратер.